Фільм «Земля» (Earth, 2019). Роздуми

in Team Ukraine2 months ago

MV5BZTEzZmQ3Y2UtMzkzOC00NmNiLWE1ZDktMjhlMzlmNGFmZGQzXkEyXkFqcGdeQXVyMjIxNTg0MDQ@._V1_-scaled.jpg

Перш, ніж поділитися власними роздумами щодо документального фільму «Земля» (Earth, 2019) австрійського режисера Ніколауса Ґейрхальтера, вдамся до короткої ретроспективи. Власне, нагадаю про два знакові фільми, які так чи так пов'язані з питанням порушення людиною екологічного балансу на планеті Земля. Насамперед ідеться про документальний фільм «Дім» (Home, 2009) французького режисера Люка Бессона та документальний фільм "Сіль Землі" (The Salt of the Earth, 2014), який створено на основі фотознімків відомого бразильського фотографа Себастьяна Сальгадо. Я вважаю, що це найкращі фільми в історії документального кінематографа на екологічну тематику. Зокрема, останній фільм пробирає до сліз, і від його перегляду отримуєш справжній катарсис. Тому, якщо ви досі не бачили фільм «Сіль Землі», дуже раджу подивитися. Він добре «прочищає» мізки і «перезапускає» роботу серця.

А тепер повернімося до фільму «Земля» Ніколауса Ґейрхальтера. Варто лише подивитися на постер, і, в принципі, стає зрозуміло, що нас чекає печалька. Те, що констатує режисер у своєму фільмі, на жаль, не додає оптимізму. Уже вкотре критикуючи цивілізацію, Ніколаус намагається достукатися до людей, аби ті, нарешті, зрозуміли, яким чином ситуація зайшла так далеко. Адже нині населення нашої планети складає понад 7,5 мільярдів людей. Просто вдумайтеся в цю цифру. І якщо ми вже не спроможні зупинити руйнівний вплив нашої діяльності на довкілля, то, принаймні, частково можемо його відтермінувати. Але все одно ми приречені зруйнувати дім, в якому живемо.

Планета Земля. Ми приймаємо її існування як належне, і вона здається нам непорушною. Щодня ми по ній ходимо, копаємо і буримо її, покриваємо бетоном, заливаємо асфальтом, без кінця і краю видобуваємо корисні копалини тощо. Ми креслимо по ній наші кордони, і зухвало вважаємо, що вона належить нам. І якщо так, то як ми тоді про неї дбаємо?..

Якщо розглядати нашу планету як організм, то її кора – це всього-на-всього 40 кілометрів завтовшки. І цей її орган — її «шкіра» — найбільш вразливий. Але ми не відчуваємо її болю, нам байдуже, що наша планета вже в передсмертній агонії. Бо ж Ілон Маск невдовзі повезе нас на Місяць, і ми наблизимося до зірок. Ну що ж, мрійте про «Елізіум». Та настане час, коли нащадкам вже не буде про що писати у спільноті «Дивовижна природа». А майбутні космічні дописи про захопливі прогулянки щосереди хіба що компенсуватимуть ностальгічні спогади про те, як все ж таки було добре вдома.